В Україні нині майже не говорять про планетарії, про їхню діяльність, проблеми, перспективи тощо.
Ми намагаємось подолати таке «мовчання».
Місія сучасного планетарію
Передмова
Про планетарій чули, мабуть, майже всі, але зрозуміло, що не всім пощастило побувати в планетарії, про який ми власне й будемо вести мову. Маємо на увазі культурно-просвітницьку установу, обладнану спеціальним апаратом для демонстрації зоряного неба на куполі. Коли говоримо про «щастя» тих, хто мав змогу відвідати планетарій, то, звісно, транслюємо власну суб’єктивну думку про те, що кожна людина бодай раз у житті мала б побувати в планетарії — побачити на власні очі те незвичне зоряне небо, дуже схоже на справжнє, але таке, що його споглядання вражає часто сильніше, ніж вигляд природного неба.
В Україні нині, на жаль, лишилось мало планетаріїв, а тому мешканцям багатьох областей для відвідування таких установ потрібно подолати значні відстані. Окрім цього, сучасні українські планетарії, як на нашу думку, перебувають на периферії культурного життя. Вони значною мірою залишаються для багатьох «екзотикою», що існує за межею повсякденних запитів переважної більшості людей. Умовно кажучи, планетарії до цього часу не знайшли свого місця в житті суспільства і держави.
Причин цьому є багато. Ми не будемо їх тут розглядати (це тема окремої нашої статті), а лише зазначимо, що така ситуація не є нормальною. Планетарії мають посісти гідне місце в культурному та освітньому просторі нашої країни. Це не просто «мантра», фантазія чи красивий, але беззмістовний лозунг. Річ в тому, що в Україні вже був досвід втілення цих поглядів (маємо на увазі діяльність Київського республіканського планетарію впродовж 90-х років минулого століття). Тоді, спираючись на висловлену нами на початку 90-х р. ідею планетарію, як простору, що синтезує різні форми мистецтва (у ширшому розумінні, як місце, де можна поєднати різні форми подачі інформації — візуальні (статичні й динамічні) і звукові (голос, музика), а також тектильні та інтерактивні), нам вдалося розширити тематику діяльності планетарію — від традиційних науково-популярних лекцій до театральних вистав, концертів і художніх виставок.
-
...спираючись на висловлену нами на початку 90-х р. ідею планетарію, як простору, що синтезує різні форми мистецтва (у ширшому розумінні, як місце, де можна поєднати різні форми подачі інформації — візуальні (статичні й динамічні) і звукові (голос, музика), а також тектильні та інтерактивні), вдалося розширити тематику діяльності планетарію — від традиційних науково-популярних лекцій до театральних вистав, концертів і художніх виставок.
Ми й нині переконані, що планетарій має розвиватися цим шляхом. Але оскільки жоден український планетарій не робить цього, а деякі навіть намагаються стати на шлях «сферичного кіна», то назріла необхідність розмови про місію планетарію в сучасних умовах і на відносно близьку перспективу. Хоча ця розмова мусить мати цеховий відтінок (бути фаховою), однак вона розрахована на широкий загал, тобто не лише на співробітників планетаріїв, але й на тих, хто є потенційним споживачем «планетарської продукції». Сподіваємося, що занепад українських планетаріїв вдасться подолати, що будуть збудовані нові планетарії і, отже, наші міркування стануть у пригоді.
Планетарій як місце для спілкування
Не екзотикою чи місцем для «шоу заради шоу» має бути планетарій. Якщо призначення сучасного планетарію розглядати широко, то воно полягає в тому, щоб бути місцем для спілкування людей з питань пізнання Всесвіту. Докладніше пояснимо цю тезу.
-
Якщо призначення сучасного планетарію розглядати широко, то воно полягає в тому, щоб бути місцем для спілкування людей з питань пізнання Всесвіту.
Здавалося б на тлі невпинного поширення Інтернету, коли різнопланова інформація про Всесвіт стала доступною майже для кожного, годі говорити про необхідність інформувати людей про астрономічні дослідження, намагаючись зібрати їх у планетарії. Проте практика свідчить, що людям пристало збиратися разом для обговорення цікавих для них тем. Очевидно в цьому разі проявляє себе колективна сутність людини. Навіть добре інформовані й обізнані з якимось конкретним науковим питанням люди зазвичай не відмовляють собі в можливості обговорити його в колі фахівців чи просто допитливих, зацікавлених слухачів. Цей колективізм (словами поета — «чуття єдиної родини») та бажання поділитися знаннями з іншими — основа так званої клубної роботи, на яку і має спиратися сучасний планетарій. Люди мають його відвідувати не вряди-годи, а регулярно.
Які форми спілкування нині може запропонувати планетарій? Найперше — традиційні науково-популярні лекції, які читає лектор наживо, а не «крутить» запис аудіо-візуальної програми. Ми не проти таких програм у принципі, але вважаємо, що ними не варто зловживати, витісняючи живе слово лектора. За будь-якої умови — чи то лекції наживо, чи то програми в запису, потрібно передбачати спілкування слухачів з лектором після лекції. Має бути передбачений час для цього і про таку можливість мають знати відвідувачі планетарію заздалегідь.